Нещодавно я прочитала невелике оповідання «Федько-халамидник» Володимира Винниченка. Він мене вразив багатьма епізодами.
Це напрочуд душевний твір. Він сумний, бо закінчується трагічно. Події не залишають читача байдужим, вони западають у серці. На початку твору я побачила хлопця – бешкетника. Він хоче відібрати в інших дітей повітряного змія. Адже сильніший серед усіх та демонструє це усім. А далі видно, що за витівками проявляється добре серце, відданість друзям, правдивість Федька. Так він повертається, віддає змія та ще свої нитки. Він відвертий, адже не ховається, сильний та сміливий, прагне, щоб ним захоплювалися. Порівнюючи головного героя з Толиком, читач повністю стає на сторону Федька, адже він має добре серце.
Також мене вразила байдужість, брехливість Толика, зі страху він говорить неправду. Дуже шкода, що трагічна загибель Федька, нічому не навчила його: «коли Федькова труна сховалася за рогом вулиці й не було вже нікого видно, Толя відійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком».
Цей сумний твір глибоко проникає у душу своєю трагічністю та повчальністю.