Цього року була дуже тепла та довга осінь і здавалося, що їй не буде
кінця. Вже давно з дерев опало усе листя, а літні птахи улетіли у вирій.
У будинках увімкнули опалення, день у день я вранці визирала у вікно, з
надією побачити сніг. Та снігу все не було, а за вікном стояла
насправді «Унылая пора», але ніяк не «Очей очарованье». Лише один раз
перший сніжок лише припорошив місто, та й то ненадовго, і вже через
декілька годин повністю розтанув. Утворилась сльота та мокротеча, які
мені, та й не тільки мені, зовсім не подобається. Ні осінь, ні зима, ні
те, ні се.