Землю у повісті Кобилянської можна вважати головним персоніфікаційним обзазом. З однієї сторони земля - це мати. Це та життєдайна сила, яка містить у собі енргію добра. Герої відносяться до неї, як до живої істоти, адже вона дарує життя.
З іншої сторони, земля схожа на мачуху, бо вона диктує людині свою волю. Земля схожа на жінку. Завжди потребує туброти і праці, але не завжди віддає сторицею.
Загалом важка праця на землі завжди винагороджується, а відступництво, розрив із землею тягне за собою жах і катастрофу. Земля може дарувати житття і процвітання, а може служити й домовиною, забираючи це життя. Усе залежить тільки від ставлення людини до землі.