Твір «Човен» Є.
Гребінки є однією з перших оригінальних балад у новій українській
літературі. Вміщений він у першій збірці письменника «Малороссийские
приказки» й позначений виразними рисами романтизму.
Вірш «Човен» має автобіографічний характер роздумів молодого поета, що
вирушає з рідного хутора в Петербург, мовби кидається в піняві хвилі
розбурханого житейського моря, яке спочатку грається, а там і нещадно
розбиває одинокий човен.
Романтизовано схвильована розповідь досягається засобами народної
поетики; хвилі — «мов чорнії гори», хмари — «як темная нічка», громи
гуркотять — «мов голос небесної кари», «пустують по піні мавки».
Проте у автора відсутнє відчуття приреченості…
Вже саме твердження про неможливість заховатися від світу, від життя, і
навіть більше — розуміння, що «не можна ж вік цілий пробути з собою
одним»,- свідчать про активність накресленої автором життєвої програми.
Попрощавшись із хуторським «покоєм», не маючи певності, що «недоля і
лштее горе» минуть його в столиці, автор ради служіння вищій меті
сміливо пускається в «світ білий».
Вірш «Човен» стоїть дещо осторонь більшості творів і є своєрідним
маніфестом молодого Є. Гребінки.
У вірші «Човен» Гребінка висловив свої душевні переживання, свої
побоювання, свої роздуми про майбутнє життя. Але цей твір є близьким
кожній людині, бо всім нам властиві почуття і переживання, які вклав
поет у вірш.