Сів на землю і скривився, як середа на п’ятницю;
Причепилося оте «Ява» до нього, як реп’ях до собачого хвоста;
Бурмило схилив голову і одним оком, як ворона в кістку, зазирає на полицю;
Це ж я зараз піднімуся і висітиму над землею, як жаба на гачку, тільки ногами дригатиму;
Преш, як німий до суду
І я під тією мискою один, мов мишеня під ситом, і діватися нікуди; Так і заклякли ми, присівши, – мов курчата перед шулікою; Закрекотів я з усіх сил – от-от жили, як струни, полопаються, – із колодязя, мов булька з носа, повільно з’явилася Явина голова