Езопівською називають замасковану алегоричну мову, коли думки висловлюють, не вдаючись до прямого конкретизування. Це роблять ще й тоді, коли намагаються чогось уникнути, наприклад, цензури або щоб не накликати гніву можновладної особи чи її оточення на якесь висловлювання чи судження. А іноді ще й тому, що в такому вигляді якась ідея стає більш зрозумілою, доступною, вона ніби таким чином викристалізовується й легко здобуває собі прихильників.
Цей вислів пов'язаний із творчістю давньогрецького поета-байкаря Езопа, який жив у VI ст. до н. е. Езоп був талановитою людиною, мудрою й освіченою, але доля була до нього немилосердною. Відомо, що Езоп був рабом, але проблеми суспільства, збереження моральних цінностей його дуже хвилювали і, звісно, він вважав за свій обов'язок висловити своє ставлення до наболілих питань. Але через рабство він не міг вільно й відверто висловлювати свої думки та погляди. Через це він вдався до такої форми викладу, яка дозволила б йому "безкарно" все-таки висловлюватися. Езоп став писати байки. У його творах дійовими особами виступали безсловесні тварини, інші істоти, предмети, яких він наділяв мовою, і саме вони давали можливість талановитому мислителеві висловлювати свої погляди.
Те, про що розповідалося в його байках, стосувалося начебто життя тварин, рослин тощо, а насправді все це було спрямовано на діяльність людей, розкривало стосунки між ними, їхні погляди, боротьбу, звичаї, мораль. Згодом Езопові байки стали основою для творчості відомих байкарів пізнішого часу: Лафонтена, Гребінки, Глібова, Крилова.
Поширенню ж крилатого вислову "езопова мова" серед освіченої верстви населення Російської імперії сприяла творчість М. Салтикова-Щедріна, який у своїй творчості часто вдавався до цього, аби обійти пильне око царської цензури.
Отже, цікаво досліджувати подібні фразеологічні сполуки, бо вони, по-перше, збагачують мову, по-друге, навчають правильно їх використовувати.