Талановитий митець сприймає Україну як сад. Сад, який знищували віками, а ми, українці, забували минуле, тих, хто боронив нашу незалежність, а часом і не пам'ятали, чиї ми діти. Та минув час, говорить поет, і ми «іздригнули», «і зацвіли старі пеньки, і бур'яни травою стали», «наш сад повстав і зашумів». У останній строфі вірша — символічний образ весни. Серце автора переповнюється радістю від думки про майбутнє України.