У родини Вітрів був один дуже допитливмй синочок. Він прокидався рано -раненнько,швиденько біг до тітоньки Хмари , відкривав кран , а з нього вибігав її син, теплий Дощик. Вітерець швиденько вмивався, витирався своєю рукою- віялом ї вирушав у свої мандри.
Одного разу. крізь відчинене віконце. залетів він до маленького Дениска, що вже довго лежав у ліжку. Хлопчик не міг ходити . Він сумним поглядом спостерігав за тим , що робиться за вікном. Вітерець оглянув незнайоме приміщення, подивився у шухляди, перекинув на тумбочці стакан,чмокнув Дениска у щічкую . Хлопчик рукою торкнувся того місця і -усміхнувся." Чому він зрадів?,- подумав Вітерець,-Невже через мене?".
А треба сказати , що наш Чомучка був не тільки допитливий, а ще й дуже добрий і спостережливий.Він обережно відкрив покривало і лагідно почав гладити хлопчика по ногах. І чим довше він це робив, тим теплішими вони ставали . Хворий почав ними рухати,
Надходив вечір. Вітерець почав збиратися додому, адже був слухняним хлопчиком. " Неодмінно завтра прилечу сюди,"- подумав він.
Всю ніч йому снився Дениско. Вранці Вітерець полетів до хлопчика .Яким же було його здивування , коли він побачив, що малий сидить на ліжку. Він підлетів до нього, знову чмокув у щічку . Хлопчик засміявся -і встав. Він простягнув ручку вперед, ніби хотів щось взяти. Вітерець простягнув йому свою. Вони відкрили двері і вийшли у двір.
Так допитливість , доброта і спостережливість роблять добрі справи.