Прикметник — частина мови, що виражає ознаку предмета безпосередньо або його приналежність і відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє?
Характерною граматичною особливістю прикметників є наявність у них форм роду, числа і відмінка, які служать засобом сполучення їх з іменниками.
Прикметники можуть мати повну (відмінювану) і коротку (невідмінювану) форму.
Прикметники, які мають закінчення в усіх відмінках, називаються повними: зелений, здоровий, золотий.
Прикметники, які не мають закінчення, називаються короткими. Такі прикметники вживаються лише в формі називного відмінка однини чоловічого роду: варт, винен, ладен, ясен, дрібен. Чи винен той голуб, що сокіл убив? Зелен-золот пишний сад.
Найчастіше прикметники виступають у реченні в ролі означення, також можуть бути іменною частиною присудка.
Означення: Жде спрагла земля плодотворної зливи, і вітер над нею гуляє бурхливий.
Іменна частина присудка: Ніч була місячна, хороша.