У кожній квартирі є дзеркало, капелюх і якщо не мітла, то віник, або швабра. З деякого часу ці речі мають для мене деякий сенс, сповнений таємниць і загадок. Це відбулося після того, як я прочитала про пригоди відомого Гаррі Поттера. Саме чарівний капелюх, який опустився на голову хлопця і дав змогу визначити здібності Гаррі. Він досяг значних успіхів у галузі чародійства. Цей капелюх дав зрозуміти одноліткам хлопця, що в нього неабиякі здібності. ВІн може досягти ще більшого. Ви запитаєте: до чого тут капелюх Гаррі і моя звичайна міська квартира? Охоче поясню. Я знайшла капелюх мого батька. Він про нього забув. Це капелюх з темно-коричневого фетру, має поля. Такий собі жалю- гідний капелюшок. Але мені здалося, що коли я його одягну, як і Гаррі Поттер: почую чарівний голос, і він промовить приємні для мене слова. Пам’ятаєте, що вимовив шпилястий капелюх Гаррі? Він сказав, що Гаррі може стати великим, що в нього є задатки, щоб здійснити свої добрі наміри.
Так, капелюх у мене був швабра – теж. Я поставила її біля дверей, надягла капелюха – він майже закриїв мені очі – і пішла до дзеркала подивитися, як я виглядаю. Але тут я через щось; перечепилася, полетіла на підлогу і щось боляче вдарило мене по голові. Я знепритомніла. Раптом я почула тихий голос:
- Речі стають чарівними тільки тоді, коли їх зробиш своїми руками… У школу чарівників приймають дівчаток, які добре поводяться зі своїми подругами, не розпускають плітки, допомагають слабким, люблять домашніх тварин, вміють готувати…
А потім наді мною зависла жовта куля. Від неї йшло тепло, спокій. Я подумала, що це вона мені розповіла про умови вступу до школи чарівників. І я відповіла:
- Я відповідаю усім вимогам, тільки ще не вмію готувати.
І почула інший голос, такий знайомий:
- Усього навчишся у свій час. А зараз підводься. Ти не дуже забилася? І чому
на тобі цей огидний капелюх?
Я розплющила очі, підвелася. Бабуся дивилася на мене і посміхалася. І ми обидві від щирого серця почали сміятися – дуже вже безглуздий (я це відчувала) був у мене вигл