Розділ I
Климко прокинувся дуже рано через те, що відчув, як холодна осіння роса торкається до його босих ніг. Він провів ніч під скиртою сіна, тому підігнув ноги, щоб зігрітися.
Він трохи піднявся, щоб побачити шлях, обіпершись на лікоть. Вдалині виднілися рожеві крейдяні гори, біля яких знаходилось місто Слов’янськ. Климко вирішив, що зігріється, коли збіжить з гори. У Слов’янську знаходилася сіль, за склянку якої можна було виміняти щось поїсти.
Климко був босий, одягнений у короткі штанці та стару матроску, та ще в діжурці дядька Кирила. Хлопчик почав жити з дядьком у залізничному бараці, коли осиротів. Дядько Кирило працював машиністом паровоза, тому повертався завжди неочікувано, бо ходив на роботу, коли скажуть.
Дядько завжди казав Климкові, що коли той побільшає, він візьме його до себе на роботу помічником машиніста. Після роботи Кирило перевіряв домашнє завдання Клима і давав йому гостинці зі скриньки.
Інколи дядько залишав хлопчика самого в бараці на ніч, але Климко не лякався тих ночей, адже в ньому жило багато людей, які працювали на станції. І так би виріс Клим серед тих ночей, якби не настали інші — з вибухами та звуками гармат. Почалася війна.
Однієї такої ночі дядько Кирило не повернувся додому, снаряд влучив у тендер і паровоз побило вугіллям. Після похорону Климка жити до себе запросила тітка Мотя, яка часто приносила дядькові чисті сорочки. Клим відмовився, бо і сам міг за себе подбати.
Одного разу, коли Клим ночував у солом’яному кублі, хлопець зустрівся з чеським солдатом, який хотів набрати собі соломи і знайшов там Климка. У них відбувся короткий діалог, з якого стає зрозуміло, що хлопчик йде по сіль, а солдат боїться партизанів. Чех дав Климу плащ та пачку сухих галет. Климко перейшов через дорогу та попрямував у сторону
Розділ II
Хлопчик дуже довго блукав шляхом, приблизно вісім днів.
Дід Бочонок (місцевий аптекар) дав Климу на дорогу сухарів. Він виглядав, як справжній казковий дід, бо сивина давно вже вкрила його вуса та скроні. Діти називали його Бочонком через його дивовижну схожість з цим предметом: дід був круглий і товстий. Його впізнавали здалеку по смугастих штанях та величезних жовтих черевиках.
Хлопчик досить довго блукав по холоду і дуже зрадів, коли помітив димок коло лісу. Це було жевріюче багаття, коло якого була купка маленьких картоплин, а в самому вогнищі лежало дві чорні картоплини, якими Клим і поживився.
Їжа закінчувалася, а сухарів, можливо, хватило б надовше, аби не стара Бочончиха (жінка аптекаря) поклала червиві сухарі. Бочончиха завжди була жадібною, на відміну від свого чоловіка. Сухарі аж кишіли білими черв’яками всередині.
Климкові було важко йти, він тільки й робив, що падав від знемоги та розтирав змерзлі ноги, але згодом зрозумів, що краще йти повільно і без упину, аніж поспішати і постійно падати.
Коли хлопець перепочив біля багаття, він вирушив на пошуки поживи і розкопав 57 картоплин, які взяв із собою.
Дійшовши до пагорба, Климко помічає місто, яке було дуже схоже на його. Він трохи перепочив там і пішов далі через степ.