До кожного молодої людини у час йдеться про подальшій долі, ставлення до людей і до світу. Світ навколо величезний, у ньому є чимало різних доріг, і майбутнє людини залежить від правильного вибору свого життєвого шляху. Але що робити тому, кому невідомий це величезний світ, — сліпій?
У дуже складні умови ставить Короленка свого героя, слепорожденного Петра, наділивши його розумом, талантом музики і загостреною сприйнятливістю всім проявам життя, побачити яких ніколи зможе. З дитинства він теж знав один світ, спокійний та надійний, де зараз його завжди почувався центром. Він знав тепло сім'ї та добре дружнє участь Евеліни. Неможливість побачити колір, зовнішній вигляд предметів, красу оточуючої природи засмучувала його, але уявляв цей знайомий світ садиби завдяки чуйному сприйняттю його звуків.
Усе змінилося після зустрічі з сім'єю Ставрученков: він дізнався про існування іншого світу, світу поза садиби. До цих суперечкам, до бурхливому вираженню думок в очікуванні молоді він поставився з захопленим подивом, але незабаром відчув, «що ця жива хвиля котиться повз нього». Він чужій. Правила життя жінок у великому світі йому невідомі, і навіть невідомо, захоче той інший світ прийняти сліпого. Ця зустріч різко загострила його страждання, посіяла сумніви щодо його душі.
Після відвідин монастиря і знайомства з сліпими звонарями їх залишає болісна думка, що відособленість людей, злість і егоїзм — неминучі якості слепорожденного людини. Петро відчуває спільність своєї долі на долю озлобленого дзвонаря Єгора, ненавидящего дітей. Але можливе й те ставлення до світу, до людей. Є легенда про сліпому бандуристе Юркові, участвовавшем в походах отамана Игната Карого. Цю легенду Петро дізнався від Ставрученко: ознайомлення з новими людьми та очі великою світом принесло юнакові як страждання, а й розуміння те, що вибір шляху належить самої людини.
Найбільше допоміг Петру дядько Максим, його уроки. Після бродяжництва зі сліпими і паломництва до чудотворною іконі озлоблення проходить: Петро справді вилікувався, але не фізичного недуги, як від недуги душевного. На зміну злобі приходить почуття співчуття до людей, бажання нічого вдіяти. Сліпий знаходить сили у музиці. Через музику може впливати на людей, розповідати їм найголовніше, те про життя, що це важко зрозумів вона сама. Такий вибір сліпого музиканта.
У повісті Короленка як Петро з проблемою вибору. Так само складний вибір має зробити і Евеліна, подруга сліпого. З дитинства вони були, суспільство так і дбайливе увагу дівчинки допомагало і підтримувало Петра. Їх дружба багато дала і Эвелине, як і Пьотр, її практично вони мали ставлення до життя поза садиби. Зустріч пройшла з братами Ставрученко був і нею зустріччю з незнайомим та очі великою світом, який був готовий узяти її. Молодих людей намагаються захопити її мріями та сподіваннями, не вірять, що у сімнадцять років можуть вже розпланувати своє життя. Мрії опьяняют її, але в життя немає Петру. Вона розуміє страждання й сумніву Петра — і робить «тихий подвиг любові»: вона перша своє почутті Петру. Рішення створити сім'ю також походить від Евеліни. Це її вибір. Заради сліпого Петра вона одразу й назавжди закриває собі шлях, так заманливо змальований студентами. І письменник зміг нас переконати, що це був не жертва, а прояв щирої та дуже самовідданого
Так хочеться погодитися на це постулатом Короленка. І всі нові підтвердження знаходиш за іншими творах письменника. Хоч би як була ворожа життя, «все-таки попереду — вогні!..» — таким є головне думку вірші в прозі «Вогники». Разом про те оптимізм письменника зовсім на бездумний, відвернений від складнощів життя. Показова цьому плані повість «Сліпий музикант». Труден шлях самопізнання слепорожденного Петра Попельского. Долаючи страждання, він цурається егоїстичного права знедоленого долею особи на одне тепличную життя. Шлях героя лежить пізнання й пісень, і неприємностей народу, через занурення у життя. А щастя, стверджує автор повісті, — таке відчуття повноти життя і відчуття свої потреби у житті народу. Сліпий музикант буде «нагадувати щасливим про нещасних» — такий вибір героя повісті.
Твори Короленка вчать не боятися життя, приймати її такою, якою вона є, і схиляти голову перед труднощами. Треба вірити, що «все-таки попереду — вогні!..». Людина має іти врозріз і дістатися цього світла: навіть якщо руйнується остання надія на. Тоді це будуть цілісна особистість, сильний характер. Таких людей хотів би бачити письменник, бо вірив, що такі є могутність і вплив сила Росії, її надія й опора й, звісно, її світло. Адже сама Короленка був саме такий.