Генріх IV започаткував створення французьких колоній в Америці, і нарешті, за рік до загибелi, вирішив звернути свій погляд на Габсбургів, безумовних хазяїв Європи того часу. Він готувався (у зв’язку з війною за Юліх-Клевську спадщину в 1609—1610 р.) до походу на чолі союзу непримиренних супротивників австрійських та іспанських Габсбургів.
В особистому житті Генріх IV своєю дуже легковажною поведінкою викликав нарікання ортодоксів — як гугенотів, так і католиків; розлучився у 1600 р. з «Марго» і вступив у новий шлюб — з Марією Медичі. Велелюбний Генріх IV мав від Марії Медичі трьох синів (перший з них, Людовик ХIII (1601—1643) став королем Франції після загибелі батька) і трьох дочок, а також сімох позашлюбних узаконених дітей від «офіційних» коханок — Габріель д’Естре, Генрієтти д’Антраг, Жаклін де Бюей і Шарлотти де Ессар.
На думку блискучого французького історика Жан-П’ера Баблона, Генріх IV стоїть поруч зі своїми великими сучасниками — Монтенем, Сервантесом та Шекспіром. Він був «політиком», але аж ніяк не зайвою фігурою серед «поетів». «Завдяки своєму розуму і характеру не зазнавав впливу основних психологічних якостей, що придушують свідомість його сучасників, якi на жаль, не успадкували ренесансного оптимізму: надчутливості, нетерпимості, агресивності, жорстокості, зневіри і безсилля».
Генріх IV був живою людиною, тому нам повинні бути зрозумілі аж ніяк не легендарні слова, сказані ним майже перед смертю: «Зараз ви мене майже не знаєте, але я вмру в один з найближчих днів, і тоді ви зрозумієте, чого я вартий, і в чому різниця між мною та всіма іншими».