Біла, тендітна хмаринка легенько пливла собі по небу. Вона аж сяяла від радості: їй вдалось покинути маленький ставок, де ця мала хмарка була звичайною водою.Їй навіть не хотілось згадувати, яким сірим і буденним було її життя в ставку. Особливо в той час, коли він покривався кригою. "Ні, я туди ніколи не повернуся!—затято мовила вона.—Я тепер вічно житиму серед гордих зірок".
Та раптом, налетів вітер-пустун на беззахисну хмару, підняв її високо-високо і закрутив у шаленому танці. Від несподіванки хмарка аж побіліла, нахмурилась-нахмарилась. Зробилося їй не по собі від такої безцеремонності. Вона образилась і гірко-гірко заплакала…