Кажуть, що справжніх друзів не може бути багато. Я вважаю, що це правильно. У мене є безліч знайомих, проте справжніх друзів лише двоє. Це мої однокласники Ігор і Андрій.
Чому саме їх я вважаю моїми друзями? Відповідь проста: мені з ними цікаво, приємно. І, головне, вони завжди допоможуть у скрутну хвилину порадою і ділом. Вони доводили це неодноразово.
Так сталося, що ми троє живемо поруч, в одному мікрорайоні. Тому немає особливих проблем із зв'язком. Ми бігаємо один до одного в гості, разом робимо уроки, ходимо гуляти. Оскільки ми вважаємо себе справжніми друзями, то намагаємося зацікавити і розважити один одного. У мене вдома є безліч книжок та ігор, тому я часто запрошую Андрія та Ігоря до себе в гості. Поки ми граємося, мама готує нам смачний обід. А потім, буває, усі разом робимо деякі складні завдання. Іноді ми ходимо додому до Андрія грати на комп'ютері. Я хочу в майбутньому серйозно зайнятися програмуванням, і в цьому мені допомагає Андріїв батько Олексій Миколайович. Він працює програмістом у фірмі й досконало знає свою справу.
У школі щирі приятельські стосунки між нами не зникають. Навпаки, ми намагаємося триматися разом, не давати ображати жодного з нас. Якщо сталася з кимось з нас неприємність чи в чомусь не поталанило, то ми робимо усе, щоб допомогти чи заспокоїти товариша.
Ми товаришуємо вже два з половиною роки. Бували і суперечки, і непорозуміння, і розрив стосунків. Але через певний час усі ми намагались їх відновити. І це нам вдавалося. Я думаю, що друзями ми залишимося на все життя.