Володимир Галактіонович Короленко в своїй повісті «Сліпий музикант» намагається розкрити перед читачем горе людини, що народився сліпим. Він хоче показати нам, як важко людині, яка народилася сліпою, знайти своє призначення в житті. Петро представляє весь світ у звуках і відчуттях. Він представляє деякі зовсім незнайомі йому поняття в звуках. Але в той же час, ці ж звуки сиплються на нього з усіх боків, не даючи відпочинку. Іноді він навіть не може витримати напору емоцій. Кожен новий звук зачіпав у душі Петра як би окрему струнку. А якщо торкнутися відразу всі струнки, то механізм розбудовується. Так було, коли він вперше вийшов на весняну природу. Після цього він кілька днів був у маренні.
Сприймаючи кожен звук окремо, він міг скласти мелодію. А, почувши чудову гру конюха Іохима і своєї мами, у нього з’явилося потяг до музики. Музика — ось спосіб висловити емоції, що переповнюють його з усіх сторін. Дядько Максим і його сестра, мама Петра, допомагають їй знайти себе в житті. Та Петро не без їх допомоги розуміє своє призначення. Дівчинка Евеліна, майбутня дружина Петра, зрозуміла його і допомогла йому своєю любов’ю, ласкою, чуйністю і співчуттям.
Петро «носився» зі своїм горем, не знаючи і не розуміючи свого призначення в житті, однак після зустрічі з убогим і волоцюгами він розуміє, що він живе в достатку. А жебраки хоч і зрячі, але вони сидять на морозі заради копійок. Це дві сюжетні лінії, без яких розповідь втратило б свій сенс. Без співчуття до інших Петро не зрозумів би, що він не один нещасний в цьому світі. Просто є різні сторони нещасть.
Повість закінчується концертом, який відзначає кінець юнацтва в життя сліпого музиканта. А що виховав його дядько Максим каже собі: «Так він прозрів…і зуміє нагадати щасливим про нещасні.»