Чуєш... Ти чекай мене,
Над усе чекай,
Коли смуток огорне,
Жовтий дощ стіка...
І в спекотну каламуть,
В заметіль, у сніг,
Коли інших вже не ждуть,
Вже й забувши їх...
І коли листів нема Із далечини...
Інші вже не ждуть дарма —
Стомлені вони...
Повернуся, тільки жди
І не зич добра
Тим, хто каже: «Далі йди,
Вже забуть пора»...
Хай повірять мати й син,
Що нема мене.
Друзі втішаться отим
«Було й промине»...
Сядуть в коло при вогні
І ковтнуть вина
На помин душі. Та ні,
Ти чекай одна.
Ти чеканням повернеш
Із смертельних лав.
«Поталанило. Еге ж!» —
Скаже, хто не ждав.
Не дано збагнути їм
В літо вогняне,
Як чеканням ти своїм
Вберегла мене.
Як вцілів я, вижив як,
Знаємо без слів.
Просто ти чекала так,
Як ніхто не вмів.
За допомогою яких художніх засобів у перекладі передано внутрішній стан ліричного героя? Які художні деталі визначають його настрій?