Твір «Героїчний вчинок» Ця подія сталася у невеличкому селі поблизу Полтави. Давно-давно. Село хоч і невелике, але досить затишне. Біленькі чепурні хатини тулилися одна за одною. Кучеряві садки, ошатні городи. Мирні й привітні люди. І от в цьому селі поселився приблудний собака. Ніхто з тутешніх жителів не знав, ні чий він, ні звідки взявся, і називали його просто – Боріс. Селяни часто підкормлювали пса, але прийняти його додому ніхто не хотів. Отак Боріс й тинявся вулицями і своїм жалібним поглядом заробляв собі харч. Та якось у селі сталося лихо: почали хворіти діти . Ніхто не відав, що то за напасть й звідки вона взялася, але хвороба не вгавала. Потрібні були ліки. Терміново. Але як дістатися до міста, коли за вікном люта зима? Дороги позамітало. Снігу − майже у ріст людини. Зупинився весь транспорт, нічим не можна вибратись з полону. Люди були у відчаї. Не знали, що робити. За всіма клопотами ніхто й не помітив, як із села зник Боріс. Та й хіба такий волоцюга, як він, вартий уваги? Але коли негода трохи вщухла, до села із міста несподівано дістався лікар, та ще й не сам − поруч із ним стояв Боріс. − Лікарю, як ви до нас добралися? І як дізналися, що селу потрібна допомога? − А у вас виявився дуже розумний і кмітливий пес. Я з дитинства люблю тварин, особливо собак. І розумію їх. Так от вчора ваш пес прибився до нас у лікарню. Скулений, голодний, очі вогнем горять. Дорога ж не близька. Я помітив його ще з вікна кабінету. Вийшов, а він – так і кинувся до мене. Дивиться прохально, ніби зве за собою. Я й зрозумів, що десь потрібна моя допомога. Але де? Жінка з вашого села працює в лікарні. Побачила собаку, впізнала. Догадалась, що у вас біда. Ми з Борісом сіли на електричку – і ось… Люди лише переглядались. Не вірили, що пес здатний на такий вчинок. Проте слова лікаря цілком переконали їх. − Ой же молодець, Боріс! – тепер уже захоплено дивилися на пса. Після цього випадку Боріс уже не вважався у селі бездомним.