Споконвіку Прометея там орел карає, що день божий довбе ребра й серце розбиває.
Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють, меж ставами над ярами верби зеленіють.
Зійде сонце - утру сльози, ніхто й не побачить.
І оживе добра слава, слава України, і світ ясний, невечірній тихо засіяє.
Живе... умирає... одно зацвіло, а друге зав'яло, навіки зав'яло.
Співать тобі думу, що ти ж нашептав.