І йшов кінь до міста. Він пишався собою, що зміг утікти від інших коней, він пишався своєю білизною та красою. Він переночував у полі та вранці вирішив не йти до міста, бо його б знову зробили трудовою худобою. Він вирішив йти, куда очі глядять. Йшов він довго, отже зупинився і знову почав згадувати пращурів. гордих, красивих і не на диво, білосніжних. Отже, знайшов він доброго чоловіка через кілька місяців голоду та холоду. Той його приютив, годував ти приглядував за ним. Чоловіка звали Степан. Він його відмив від бруду та повернув йому тодішню білизну. Шептало був дуже вдячний Степанові за спасіння, адже помер би він десь у полі і ніхто б не помітив...