Рід літератури: ліро-епос. Вид лірики: патріотична (громадянська) Жанр: поема-послання. Тема: зображення морального обов’язку свідомого громадянина перед власним народом; показ змодельованого образу національної еліти, визначення її політичних та морально-етичних орієнтирів. Ідея: засудження аморальності й паразитизму російського самодержавства, заклик до самоусвідомлення народу, пробудження його національної гідності, пристрасне заперечення національного і соціального гноблення народів. Композиція: композиційно послання оформлене суцільним ліричним монологом, художній прийом діалогізації надає драматизму та емоційної напруженості деяким рядкам твору. Поет зіставляє сучасне з минулим, заглядаючи і в майбутнє. Хоча твір поданий суцільним текстом, за змістом поеми композиційно вирізняються п’ять частин, у кожній з яких ліричний сюжет збагачується новою темою. Епіграф розкриває головну ідею твору: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить — брехня це». Вступ — розгортаються обидва мотиви: критика української еліти; заклик до соціального примирення, активного громадського життя заради відродження нації. Ця частина за образністю нагадує псалми. Критичний портрет сучасної поетові еліти. Тут інвектива з елементами бурлеску («Якби ви вчились так, як треба» тощо) трансформується в картання («Ох, якби те сталось...»), а потім — у пересторогу-заклик («Схаменіться! Будьте люде...»). Фрагмент за стилем нагадує біблійні описи апокаліптично- го суду над людьми. Узагальнення попередніх мотивів і підсумок — проповідницький монолог. Завершення — концентрація смислу твору, заклик до інтелігенції повести народ праведним шляхом. Поема не має сюжету. Поет звертається до своїх земляків, закликаючи їх до боротьби та духовного відродження. Шевченко іронічно ставиться до багатьох тогочасних реалій України, наприклад до відсутності етнічної самовиз- наченості українців, що попри це намагаються дотримуватись прогресивних суспільно-політичних поглядів. Проблематика: осуд національної байдужості й нагадування: «нема на світі України, немає другого Дніпра»; викриття лакейського схиляння перед чужоземним і заклик: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь»; засудження конформізму (пристосуванства) значної частини української еліти: «Славних прадідів великих правнуки погані»; осуд комплексу меншовартості («Чого ви чванитеся, ви! сини сердешної Украйни...»); критичний перегляд національної історії з метою уникнути помилок державотворення у майбутньому («Прочитайте знову тую славу...»).