Духовно обдарована від народження Ольга Кобилянська глибоко відчувала багатство і красу рідного краю. В чудових лісах зелених Карпат черпала письменниця творчу наснагу.
На матеріалі побаченого, пережитого написані новели «Битва», «Некультурна».
Письменниця згадувала: «З таких дальних прогулок я привезла з собою вели-. кого лісу здобуток, а це — «Битву», котру я бачила власними очима. . . Довгий час носила я ту картину живої природи в душі, доки не настала хвиля, де я кинула її на папір, жаліючи, як фанатична поклонниця природи, за пишним лісом. . . »
Гострий зір письменниці охопив і красу тисячолітніх гір, що стали «в німій величі, одягнені в смерекові ліси», і різнобарвне багатство рослинного світу. Та раптом усе змінив приїзд локомотива і найманців. Образами-уособленнями передано в новелі переживання письменниці, коли вона спостерігала, як нищили ліс. Це було справжнє соціальне лихо. Дерева, як живі істоти, в передсмертну хвилину чинять опір варварам: «Найстарші стояли уоружені в гордість і недоступність.
. » Усе живе в лісі діє. «Молоді ялинки стояли так густо. . . що дальший хід був майже неможливий. Вони кололи в лице, рвали волосся і чіплялися ворожо одежі». Винищувачів лісу кусали гадюки, що ховалися в спорохнявілих де- ' ревах, ворогам чинила опір дика рожа. У новелі «Битва» вперше в українській прозі природа стає головним персонажем твору.
Робітник Клевета обурюється грабіжницькими діями іноземних зайд. «Нищать чужі антихристи наші прекрасні ліси, що становлять маєток нашого краю. . . Тепер мається сей прекрасний Матеріал вивозити, мабуть, аж за море! І що має наш край з того?» Правда, протест робітника ще не підтриманий іншими «відповідь укараного загубилася в оглушаючім гуку».
Письменницю глибоко обурює пасивне ставлення корінного населення до знищення природи, що «вони жили з дня на день, не дбаючи о будучність і її безнадійність; їх бажання були прості й прозорі, а умови їх щастя — блиск сонця і синє небо». Мешканці цього краю ще не усвідомили, що промисловці-іноземці, знищуючи могутній ліс у Буковинських Карпатах, не тільки зазіхають на природні багатства, а й на волю трудівників, несуть соціальні пута.
Ольга Кобилянська однією з перших в українській літературі стала на захист зелених скарбів природи, вона, кажучи словами Лесі Українки, створила «істинно трагічну і високохудожню картину» руйнування пралісу, висловила обурення і ненависть проти експлуататорів.
Новела й сьогодні не втратила виховного значення: це один із кращих творів, спрямованих на захист природи.