Найвідоміший твір Т. Г. Шевченка «Заповіт» відноситься до другого
періоду творчості великого поета, який припадає на 1843-1847 роки.
Поезія була написана у 1845 році, під впливом тяжкої хвороби Шевченка,
який вже не сподівався одужати. Цим пояснюється те, що поет звертається
до українського народу ніби востаннє:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій...
Саме в цій поезії він дуже чітко висловив свою життєву позицію,
свої погляди на майбутню долю України. Т. Шевченко звертається до
пригнобленого українського народу із закликом до боротьби, до
відстоювання своїх прав та волі:
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Тільки позбувшись оков, позбувшись гноблення, народ зможе зажити
по-новому, у «сім'ї великій», «сім'ї вольній, новій». Поет гостро
засуджує кріпосництво і самодержавство і пророкує їх загибель.
Письменник вірить, що український народ здолає всі перешкоди на шляху до
щасливого майбутнього, до осяйної волі. І коли Україна стане вільною,
оновленою державою, душа поета знайде спокій і полине до Бога:
...Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Шевченко сподівається, що нащадки його не забудуть і згадають «незлим тихим словом»:
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.