Сьогодні я і мій старший брат вирішили сходити в зоопарк.
-Як думаєш, тварини вже прокинулися? - в очікуванні відповіді, я запитально дивився на брата.
На вулиці вже у всю пекло сонце, годину дня, а у вольєрах лише зрідка можна побачити чиюсь сонну мордочку.
-Не знаю, можливо щось сталося, - задумливо промовив Петя.
Ми пройшли далі по містку, сподіваюсь побачити хоч одну тваринку.
-он, гляди, - гукнув мене брат, і з посмішкою на обличчі сказав: - прямо, ба який красень!
Я послухався і радісно побіг до високого вольєру, зсередини наповненому різної зеленню.
-Який красивий, - охаючи, мовив я: на гілці, граціозно витягнувши шию, бачив орел. Він дивився кудись у далечінь, немов мріючи злетіти над широким полем і оглянути світ зверху. А потім він глянув на мене, наші погляди перетнулися і я зрозумів, що йому самотньо.
Я до сих пір не можу забути того глибокого погляду, як мені здавалося, не властивого птахів. Навіть на виході із зоопарку, цей орел все ще стояв у мене перед очима.
Ну, не знаю, чи вийшло ... Якщо щось не те - скажіть, спробую переписати)