Вивчаючи творчість драматургів, я зробила для себе маленьке відкриття: якщо текст п'єси цікаво читати у книзі, то задоволення при перегляді її на театральній сцені — гарантоване. П'єси Генріка Ібсена мають ще більш магічну силу, коли їх читаєш, інтерес і напруження не спадають до останньої репліки. Читаю п'єсу "Ляльковий дім" і так чітко уявляю головну героїню Нору — маленьку вродливу білявку. Вона привітно розмовляє, щебече як пташка, весело грається з дітьми. І весь час звучать її спів і сміх. Складається враження, що живе ця жінка в любові, весело і безтурботно. її присутністю заповнений весь дім. Уже багато років її таємно любить друг родини — доктор Ранк. Щастя Нори вводить в оману і її давню подругу, з якою Нора не бачилася вже десять років. Розповідаючи про свою бідність, про свої поневіряння, подруга із заздрістю думає, що Нора навряд чи її зрозуміє, адже вона не знала в житті ніяких труднощів. Нора щось таке побачила у погляді подруги і їй першій розповіла свою таємницю, яку зберігала багато років.
Коли Нора чекала на другу дитину, її коханий чоловік Торвальд тяжко захворів, Лікар сказав їй, що він помре, якщо не поїде лікуватися до Італії. Заради порятунку коханого чоловіка, Нора робила все, що могла, і навіть пішла на такий крок, про який Торльвад і не здогадується. Нора підробила підпис батька, який на її очах помирав, щоб отримати в кредит гроші на лікування чоловіка. Торльвад тоді полікувався й одужав. Його кар'єра пішла вгору. Нині він став директором банку. Дуже чесний службовець, зразковий сім'янин, люблячий чоловік і батько.
Однак, мабуть, у житті кожного трапляються моменти, коли доля посилає випробування на міцність духу, на порядність, на силу кохання і міцність родинних почуттів. Не кожному вдається встояти і витримати випробування. Адже це нелегко, біда приходить, як грім з ясного неба, людина опиняється віч-на-віч з нею не підготовленою і часто безпорадною. Тоді й виявляється її внутрішня суть, наперед виступають почуття та інстинкти, які роками приховувалися десь на самому дні душі.
Норин чоловік випробування не витримав. Коли розкрилася таємниця багаторічної давнини, Торльвад накинувся на дружину з гнівом і з докорами, що вона зруйнувала його кар'єру, що вона тепер не гідна виховувати його дітей. Що відбувалося в душі бідолашної Нори, можна лише здогадуватися. Вона вирішила залишити цей дім, де, як їй здавалося, вона була щасливою. Під час чоловікових докорів служниця принесла листа від шантажиста, у якому той щиро розкаявся у своїх учинках і обіцяв знищити доказ злочину Нори. Хельмер Торльвад, прочитавши листа, почав знову говорити Норі про свою любов, про готовність усе вибачити і забути. Чоловік обіцяв, що все буде так, як і раніше: знову його жайворонок співатиме і тішитиме його. Можливо, хтось на місці Нори і зрадів би такій щасливій розв'язці, та не така героїня п'єси. У душах персонажів Ібсена вирують пристрасті, приховані подалі від людського ока, і у вирішальні моменти прориваються лавиною емоцій, яких на початку п'єси годі було й чекати від дійових осіб п'єси.
Дзвінкоголосий жайворонок, лагідна любляча жінка, яка своїми руками створила затишок у сімейному гніздечку, зводила кінці з кінцями, щоб чоловікові було комфортно в родині, нарешті виговорилася, донісши до вух чоловіка всю правду про їхнє благополучне сімейне щастя. Вона жила біля рідних людей, немов старець, якого годують і одягають,, а його справа — розважати, забавляти. їхній великий родинний дім був лише ляльковим домом, а Нора була в ньому лялькою. А діти вже стали її ляльками. Всім було добре так вважати і всі були задоволені.
Нора вирішила поїхати на батьківщину, залишивши свій ляльковий дім. Вона будь-що має відчути себе людиною і перевірити, чи правду казав пастор про Бога, чи правильні ті закони, за яким "жінка не має права помилувати свого вмираючого старого батька, не має права врятувати життя чоловікові". Вона хоче придивитися до людей, до суспільства. Вона зрозуміла, що не любить свого чоловіка, адже він виявився не тим, за кого вона вважала. Між нею і Торльвадом пролягла безодня. Чоловік розгубився, він обіцяв змінитися. Нора на це відповіла, що, можливо, це й станеться, якщо поруч з ним не буде його ляльки.
На мою думку, Ібсен, як драматург, цікавий і непередбачуваний. Кожен персонаж у його п'єсах приховує якусь таємницю. У душах людей криються демони страху, зради, підступності, лицемірства, брехні. У "Ляльковому домі" привид минулого посіяв жах у серця подружжя, але водночас примусив заговорити істинні почуття, приховані у душах.Людину дуже легко зранити, і тоді приховані почуття прорвуться назовні. І невідомо, виграєш ти чи програєш від того прориву істинних почуттів.