Народна педагогіка вчить нас шанувати старших, але найперше своїх батьків. Адже в гарній дружній сім'ї діти ростуть в атмосфері любові та чуйного і добродушного ставлення одне до одного. Сердечність, теплота сімейних відчуттів пробуджують у дитини бажання робити для оточуючих тільки гарне й приємне. Недовір'я до людей, грубе, безсердечне, байдуже ставлення до старших ми спостерігаємо найчастіше серед молоді, в тих сім'ях, де не все благополучно або в стосунках між дорослими, або в стосунках між дорослими і дітьми. Особливо байдужою і черствою стає дитина, коли відчуває неприязнь, є свідком безкінечних сварок між батьком і матір'ю. Хоч які б не були причини цих сварок, дітям важко бачити, як близькі їм люди конфліктують, звинувачують одне одного. В ці страшні хвилини у них зароджується недовір'я до людей, озлобленість, жорстокість, настороженість не тільки до батьків, але до всіх дорослих. Чим частіше дитина відчуватиме подібні переживання, тим важче їй буде потім повірити в добрі почуття та благородність людей.
Молодь ніколи не ображається на справедливе покарання, яке випливає із самого вчинку, зробленого нею. Справедливе й гуманне ставлення до людей потребує, щоб той, хто несправедливо звинувачував іншого, визнав свою вину. Тому молодь потрібно виховувати в любові й доброті. Сімейна атмосфера, в якій виростає чесна, проста, скромна молода людина, яка з любов'ю ставиться до людей, постає там, де не зловживають похвалою, не виховують боязні жорстокими фізичними покараннями, а розвивають вольові риси характеру, привчають добросовісно виконувати роботу; виховують у дітей любов та повагу до оточення. Молодь поважає тих старших, які вимогливі й справедливі, чуйні, уважні та ініціативні.
Але серед нас є такі, хто не тільки шанує людей, але й у важку годину не поспішає на допомогу навіть своїм батькам. Сьогодення свідчить, що хами та грубіяни живуть поміж нами. Тепер, мабуть, частіше, ніж колись, чути нарікання старших на бездушність молоді, їхню грубість і байдужість.
За що ж молодь повинна любити, виявляти повагу до старших, зокрема батьків? Спробуймо відповісти на це запитання. Хто першим посміхається до немовляти? Хто вдень і вночі чатує над колискою та накриває, закутує безпомічну крихітку? Хто навчає робити перші кроки в житті? Хто першим складає дитячі рученята до молитви? – Тато й мама. Народна мудрість вчить: «Добрі діти – батькам вінець, а лихі – кінець».
Святе Письмо про пошану до батьків каже: «Хто шанує батьків, той гріхів позбувається». Ісус Христос – взірець послуху і пошани до своїх батьків. Жодна людина, котра будь-коли жила на землі, не зрівняється своєю доброю поведінкою з Ісусом. Євангелист Матей наголошує, пишучи про молитву Ісуса в Гетсиманії, якою Він звертається до свого Отця: «Отче мій, якщо можливо, нехай мене ця чаша мине. Однак, не як я бажаю, лише – як ти». Одна з Десятьох Божих заповідей стосується сім'ї, її внутрішнього єднання, тобто, пошани. Для висловлення спільності поколінь Бог стверджував: «Шануй», – оскільки сім'я є спільністю між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми, цілими поколіннями. Шануй батька й матір, бо вони дали тобі життя, ввели в коло людського існування: роду, культури… Не можливо, щоб ціле існування людини було позначене пошаною до інших людей, якщо найперше вона не буде виявляти пошани до своїх батьків. Повага до старших, а особливо до батьків, проявляється в 3-х площинах: довір'ї, послуху та любові. Отже молодь зобов'язана виявляти пошану не тільки на словах, але й у всіх справах щоденного життя. Є старовинні українські легенди, які зображують любов і пошану та спонукають до їх виявлення у житті.