Охарактеризуйте історичний портрет Івана Вагілевича.
Псевдоніми - Вагилевич Далибор, Волк Заклика. Український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч. Народився Іван Вагилевич у сім’ї пароха в селі Ясень, тепер Рожнятівського району Івано-Франківської області. Навчався у Львівській духовній семінарії, яку закінчив 1839 р. Під час навчання брав участь у польських конспіративних організаціях. Він є одним із зачинателів нової української літератури в Галичині. Співавтор збірок "Зоря" (1835, заборонена цензурою) та "Русалка Дністровая" (1837, дозволена цензурою Угорського королівства і видана в Будапешті, але заборонена цензурою Греко-Католицької Церкви). 1833 року разом з М. Шашкевичем і Я. Головацьким організував "Руську трійцю". Через діяльність у ній Вагилевича висвятили на священника лише через сім років після того, як він закінчив семінарію. У 1846-1848 рр. був душпастирем у с. Нестаничі (тепер Радехівського району). Під час "весни народів" Вагилевич 1848 року самовільно залишив парафію та виїхав до Львова. Він перейшов на полонофільські позиції, проповідував ідею польсько-українського союзу під зверхністю Польщі. Він став редактором газети угруповання української шляхти "Руський Собор" "Дневник руський" і сформулював на її шпальтах програмні засади модерного українського націоналізму. Після розгрому революціонерів кардинал Михайло Левицький позбавив Вагилевича духовного сану за самовільне залишення ним парафії. У цій ситуації Вагилевич вирішив перейти на лютеранство. Таким чином він втратив підтримку своїх покровителів - князя Лева Сапіги та графа Маврикія Дідушицького. Останній, який був куратором бібліотеки Оссолінських (тепер – Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника НАН України), наполіг на його звільненні. Вагилевич пропрацював лише дев’ять місяців у 1851 на посаді кустоша (директора) бібліотеки. Вагилевич ледве зводить кінці з кінцями, тяжко працюючи, аби прогодувати дружину та дітей: він був перекладачем української мови, друкував статті в "Ґазеті львівській", коригував виступи депутатів Галицького сейму, брав участь у підготовці нового видання словника польської мови Лінде. 1862 року він одержав посаду міського архіваріуса, на якій працював до самої смерті Іван Вагилевич помер 10 травня 1866 року у Львові. Його могилу на Личаківському цвинтарі розшукати неможливо. На полі №5 стоїть гранітний обеліск із його іменем, проте, існують твердження, що ця могила не автентична.