1-
В
2-
А
3-
Г
4-
Б
5-
А
6-
В
8. ВітькаГоробець
- Вітька — високий, худий, з рідким білявим чубчиком — не міг і хвилини спокійно
всидіти на місці. Запальний і рвучкий…
- Він вродився балакучий, як сорока, може годинами
безугавно тріскотіти.
- Перше хвилювання потроху зникає. До хлопця
знову повертається здатність мислити, говорити.
- Вітька все кружляє й кружляє між
вербами. На
ньому нові (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики.
Рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. На голові — бокс (таки
домучив клятий Левонтій!), білявий чубчик непокірно стовбурчиться.
- Хлопцеві так хочеться
утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у
дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний.
— Ой, який же ти замурзаний! — сплеснула
руками. — І вуха у сажі, герою ти мій сміливий, орлику відважний! Ти, мов той
лев, накинувся на вогонь.
Федько Котигорошко
-
Маленький товстий і флегматичний Федько мусив бігати за ним
підтюпцем. Цей дванадцятилітній опецьок (якого за смаглявість по-вуличному
називали Жучком), здавалося, не ходив, а котився на своїх коротеньких ногах.
По-третє, старша Федькова сестра працювала бібліотекаркою в сільському клубі, і
Федько змалку мав доступ до тих книжок, яких дітям суворі педагоги не
рекомендували давати. Федько вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками.
Міг терпляче лежати на одному боці цілий день і ще терплячіше читати
семисотсторінковий роман, від обсягу якого у Вітьки йшов мороз по спині. І хоч
часто Федько не розумів прочитаного, але це не відбивало в нього охоти до
читання. Особливо багато читав Котигорошко про кохання і вважав себе в цім ділі
знавцем-теоретиком.
-
Федько знову був Федьком: флегматичним, спокійним, добродушним і
вайлуватим.
-
Що в мене на думці, те в тебе на язиці. Чистісінький тобі Вольф
Мессінг!
-
Що він язикатий — знала, але щоб так складно небилиці плести… А щоки горять…
Ах, які капосні щоки, так і горять, горять… Ну й утнув же Федько!
Галя Козачок
-
Раптом Вітька оторопіло застиг на місці: з бічної вулички, широко
усміхаючись, прямо на них ішла Галя Козачок. Ні, вона не йшла, а наче аж
пливла, ледь торкаючись землі стрункими ногами в білих черевичках та гордо
несучи маленьку голівку з товстою косою.
-
Яка ж вона гарна!.. Куди він раніше дивився, куди?.. О сліпець!.. О великий сліпець!..
І добре, що хоч вчасно прозрів!
-
Ніби сонце вкотилося до сарая. На порозі з'явилася Галя
Козачок.
-
Вона підходила до нього, струнка й висока, в білому-білому платті, зашаріла від
швидкої ходи, а очі сяяли ніяково й радо.
-
Щоправда, Галя — дівчина не з лякливих. Сам Причепа колись потиснув їй руку і
подякував за відвагу. Він тоді їхав велосипедом мимо колгоспної ферми, звідти
вискочив бугай Кордебалет.