Усмішка (скорочено)Черга зібралася на міському майдані о п'ятій ранку, коли перегук півнів долинав із далекого, вкритого інеем селища й ніде не світилося. Тоді повсюди над зруйнованими будинками висіли клапті туману, та ось тепер, о сьомій ранку, він почав зникати з появою перших ознак світанку. Дорогою парами, втрьох іще йшли люди — був саме ярмарковий І святковий день.Хлопчина стояв позаду двох чоловіків, котрі голосно розмовляли між собою, і в чистому холодному повітрі звучання їхніх слів було ще різкішим. Він тупцював на місці й хекав на свої червоні, обвітрені руки, позираючи то на засмальцьований, з цупкої мішковини одяг балакунів, то на довгу вервечку чоловіків та жінок попереду.— Агов, хлопче, а ти що тут робиш спозаранку? — почувся чоловічий голос у нього за спиною. — Це моє місце, я зайняв тут чергу, — відповів хлопець.— Ти б краще віддав своє місце комусь тямущому, а сам забрався б геть!— Не чіпай хлопця, - втрутився, різко обернувшись, один із чоловіків, які стояли попереду.— Я пожартував, — чоловік, котрий стояв позаду, поклав руку хлопчині на голову, а той, насупившись, скинув її. — Просто подумав: якось дивно — дитина вже на ногах із самого ранку.— Цей хлопець тямить у мистецтві. Зрозумів? — сказав захисник, чоловік на прізвище Грігзбі. — Як тебе звати, малий?— Том.— Наш Том не схибить, плюне як слід. Чи не так. Томе?— Ще й питаєте!У черзі засміялися.Попереду продавали гарячу каву в надщерблених філіжанках.Поглянувши туди. Том побачив маленьке палахкотливе вогнище й іржавий казанок, де шумувало вариво. Це не була справжня кава. її запарили з якихось ягід, зібраних за містом, і продавали по пенні за філіжанку, щоб зігріти шлунок, та негусто було покупців, бо мало в кого вистачало на це грошей.Том вдивлявся поперед себе, де за поруйнованою вибухом кам'яною стіною зникав кінець черги.— Кажуть, вона усміхається, — мовив хлопець.— Атож, усміхається, — відповів Грігзбі.— Кажуть, вона з фарби і полотна.— Так. Тому мені й здається, що вона не справжня. Та, справжня, я чув, колись давно на дошці була намальована.— Кажуть, їй чотириста років.— Якщо не більше. Ніхто не знає напевне, який тепер рік.— Дві тисячі шістдесят перший!— Правильно, хлопче, так тільки кажуть. Брехня. Може, вже трьохтисячний чи п'ятитисячний! Хто знає? Довгенько тривала уся ця колотнеча. А нам дісталися самі кісточки та ратички.2. Яким постає життя людей у першому абзаці? Обґрунтуйте відповідь цитатами.3. Якою була кава, що продавали в черзі? Як опис кави пов'язаний з тим фактом, що картину вважали несправжньою. 4. Чим Том відрізнявся від інших людей у черзі? !>. Що надає зображеній в уривку картині життя загрозливого характеру? Наведіть відповідні цитати.Поволі просуваючись, вони човгали холодною бруківкою.— Коли вже ми її побачимо? — непокоївся Том.— Ще кілька хвилин, не більше. її відгородили, напнувши оксамитову стрічку на чотири мідних кілочки, за всіма правилами, щоб люди не підходили надто близько. І пам'ятай, Томе, жодного каміння. У неї заборонили жбурляти каміння.— Гаразд, сер.Сонце піднімалося на небосхилі дедалі вище, несучи тепло, яке змусило чоловіків поскидати страхітливу одіж та брудні капелюхи.— Чому всі ми стоїмо в черзі? — роздумуючи, запитав Том. — Чому всі мусять плювати?Грігзбі й не глянув на нього, він дивився на сонце, міркуючи, котра година.— Ну, Томе, є купа причин для цього, — він звично заклав руку до кишені, якої вже давно не було, шукаючи неіснуючу цигарку. Том бачив цей жест мільйон разів. — Тут вся річ у ненависті. Ненависті до всього, пов'язаного з Минулим. Скажи мені. Томе, як ми дожилися до такого? Замість міст — звалища мотлоху, шляхи від бомб ніби викорчувані, а половина полів уночі світиться від радіації. Ото я й запитую, Томе, хіба це не огидний безлад?— Так, сер. Так воно і є.— Тож-бо, Томе. Людина ненавидить те, що зламало її, покалічило їй життя. и тд