Шоу — видатний англійський драматург, критик, романіст і громадський діяч, представник "нової драми" кінця XIX — першої половини XX століття. Натхненний новаторством Г. Ібсена, він створив власну, цілком оригінальну театральну естетику — інтелектуальний проблемний реалістичний театр..
Драматург обирає героїню, яка перебуває на самому дні англійського суспільства для того, щоб полемічно загострити один із головних парадоксів. Шоу береться довести, що різниця між вуличною квіткаркою та герцогинею "полягає лише у вимові". Цей висновок сприймався сучасниками письменника як парадокс і був своєрідним запрошенням до глядачів пошукати відповідь на непросте питання: чим відрізняються люди. Такий висновок був викликом вищим, освіченим класам англійського суспільства і підривав віру в непорушність суспільної ієрархії.
Автор всіляко підкреслює, що на початку твору квіткарка Еліза Дуліттл перебуває на найнижчій стадії духовного розвитку. Еліза — типова дівчина " кокні" — тобто найбідніша та найменш освічена мешканка Лондону, яка розмовляє жахливою англійською мовою. За словами Шоу, "її не можна назвати привабливою. її вихованням ніхто не займався: "Вона так невідпорно вульгарна, так кричуще брудна..." — каже Хіггінс. Але дівчина має і чимало привабливих рис, які є запорукою перевтілення її на витончену жінку: щирість, енергійність, природна моральність, які Еліза зберегла у лондонських нетрях. У дівчини є почуття власної гідності, що є здоровою основою для будування характеру нової, гордої та сильної Елізи.
Еліза не бажає миритись із грубістю професора Хіггінса. Він не має права дивитись на неї як на істоту нижчого порядку і думати, що дівчину можна цивілізувати, показати їй краще життя, а потім знову повернути туди, звідки взяли.
На початку п'єси Еліза інстинктивно, на підсвідомому рівні вимагає поваги до своєї жіночої особистості: "Я маю таке саме право сидіти тут, як і ви".
Протягом п'єси Еліза змінюється настільки, що, коли вона виходить з ванної кімнати в кімоно, рідний батько не впізнає її, а професор Хіггінс і полковник Пікерінг тільки тепер відкривають для себе красу дівчини. Через три місяці її зовнішність майже бездоганна, хоча жести ще не набули потрібної невимушеності. Еліза порушує правила "мовленнєвої поведінки", і їй ще потрібен час, щоб стати взірцем світської леді.
Але чим швидше піднімається Еліза до рівня справжньої герцогині, тим більше загострюється проблема її майбутньої долі, тим більше унаочнюється жорстокість експерименту Хіггінса та Пікерінга.
Доля експерименту цікавить професора більше, ніж доля живої людини, Хіггінс легковажно відмахується від Цих питань, обіцяючи знайти Елізі якусь нескладну роботу. Через шість місяців героїня зовсім не схожа на ту бідну невиховану дівчину, яку глядачі бачили у першій дії. Еліза перетворилась на блискучу леді, але не відчуває себе щасливою.
Під впливом виховання розвинувся розум дівчини, витончились почуття. Вона краще за всіх бачить складність ситуації, звинувачуючи Хіггінса в тому, що він поставив на ній жорстокий експеримент. Еліза питає: "До чого я придатна? До чого ви мене пристосували? Куди мені йти? Що мені робити? Що тепер буде зі мною?" Дівчина звинувачує професора в тому, що він штучно переніс її в чуже середовище: "Раніше я продавала квіти, але не себе. Тепер ви зробили з мене леді — і я здатна торгувати лише собою. Краще б ви залишили мене на вулиці!"
Коли Хіггінс не чує слів Елізи і демонстративно глузує з неї, дівчина переходить в контрнаступ. Захищаючи себе, сама іронізує над професором. Еліза закохалась у Хіггінса, їй дуже прикро, що цей чоловік зовсім не звертає уваги на її красу, не бачить у ній жінку і прагне повністю придушити її особистість.
Героїня не хоче нікому дозволяти роздавити себе, звертається до Хіггінса. "Я знаю, я проста, неосвічена дівчина, а ви джентльмен і вчений; але все-таки я людина, а не порожнє місце". Еліза не згодна з тим безжалісним " експериментом ", який поставили Хіггінс та Пікерінг.
Еліза має право вимагати, щоб до неї ставились як до леді, а не як до "пучка гнилої" моркви. її здібності, сила характеру, гідність, відвага заслуговують на повагу.