Гумор – доброзичливий сміх, спрямований
на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у життя людей*.
Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого
“Мартин Боруля” гумором сповнені діалоги дійових осіб, зокрема, намагання
Мартина прищепити членам своєї родини дворянські риси:
Мартин. Ну, годі! Сідай,
душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як
його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти
зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як
його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
Сатира – різке осміювання, критика всього
негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному
вигляді*.
У поемі “Сон” саркастично-карикатурно
подано образ цариці:
Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.