Одного разу, зустрів на вулиці актрису Наталку Лотоцьку і зустріч ця круто змінила всі мої зоряні розрахунки в обсерваторії, де я працював після школи. Вона переонала мене йти на екзамен, який влаштував театр імені М. Заньковецької. Прочитавши монолог Гамлета, я зрозумів провал повний. Тоді , режисер запропонував мені зіграти етюд і назвав тему. Я уявив собі ту трагічну ситуацію, почав грати й опинився в полоні інтуіції та імровізації до яких так любив вдаватися ще хлопчаком і відчув, як обличчям потекла сльоза. Це була щаслива сльоза, яка відкрила мені театр. Моя зірочка засвітилася через сльозу, і я переконаний зоряний час це щастя зустріти хороших людей.