У березні в кожній школі, освітньому закладі та й навіть на високодипломатичному рівні уся свідома спільнота вирушає в подорож шляхами славетного сина України — Тараса Григоровича Шевченка. Кожен із нас має право знати, як склалася прижиттєва й посмертна доля Кобзаря, як він працював, з ким дружив, а кого ненавидів, яким був у побуті та особистому житті, які його погляди, переконання і смаки-вподобання. Доля переслідувала видатного митця в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу...
Один з найбільших велетнів світової історії та гордість української нації – Великий Кобзар. Ім`я Тараса Шевченка стало символом нашого народу. Його «Кобзар» – на столі поряд з хлібом, а пісні – вишиті на рушниках.
Поет дуже любив свою Україну «безталанну», «убогу». І, не зважаючи на постійні репресії, перебуваючи у найжорстокіших умовах заслання, під пильним наглядом жандармів, наш Батько не зрікся своєї долі, своїх випробувань. «Караюсь, мучуся... але не каюсь»,— відповідає він тим, хто його засудив. У віршах бунтаря звучать мотиви боротьби, ненависті до панів, відданості народові, туги за рідним краєм. Його заклик до братерства й любові, до правди й справедливості, а над усе – до волі, – має всесвітнє значення. Особливо актуальними є вірші Тараса Григоровича сьогодні.
З особливо піднесеним настроєм і почуттям поваги до Великого Кобзаря відбулося свято у маленькій школі у с.Горбок, з якого розпочався Тиждень відзначення творчості Шевченка. Цього разу, як і щороку, тут проводилося шкільне Шевченківське свято, аби не просто вшанувати пам`ять геніального поета, а й відчути його невмируще слово серцем, сприйняти тогочасну дійсність.
Вступним словом учнів та учительський склад привітав директор школи Кобаль С.М. Він визначив високий патріотизм нашого генія, шевченківську віру в безсмертя рідного народу, нашої мови, культури. С.М. Кобаль ще раз процитував слова Шевченка: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь», закликав учнів переживати за долю України, усвідомлювати свою громадянську відповідальність, виховувати у собі патріотизм, як тому вчить нас Кобзар.
Виступом-концертом усю шкільну громаду привітали старшокласники: читали вірші Кобзаря, уривки з найвідоміших і малознайомих творів Шевченка, розігрували сценки. Із завмиранням присутні слухали вірш «Лілея» у виконанні дев`ятикласниці Шебели Діани. А інсценізація уривку з поеми «Наймичка» у виконанні Катринець Іванни та Галкіна Ігора підкреслила гуманістичний пафос цього твору, показала жертовну любов жінки-матері, навчила учнів співпереживати, виховала у них доброту і милосердя. Засобами виразного читання творів Шевченка та висвітливши маловідомі цікаві факти з біографії поета учні змогли співвіднести події творів Кобзаря з фактами тогочасної дійсності. У виконанні Шевченкових поезій узяли участь учні – члени шкільного літературного гуртка – дев`ятикласники Попфалуші Христина, Шебела Аліна, Попфалуші Антоніна. Виразно і з відповідною інтонацією читати вірші напам`ять навчила школярів досвідчений педагог, філолог з п’ятдесятилітнім стажем, керівник літературного гуртка «Художнє слово» Кампов Ю.П. Музичний супровід даного заходу організувала музкерівник вокального ансамблю «Дзвіночок» Шебела В.І.
Також до читання поезій Т.Г.Шевченка долучилися бажаючі учні школи: восьмикласники Огієвич Аліна та Свалявин Іванна, семикласники Ситар Іван та Каричковська Таїсія, п`ятикласники Іваньо Станіслав, Кенес Михайло та Мометко Ангеліна.
Сьогодні особливо актуальними є рядки послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм...». Уже з самого початку твору – з епіграфа звучать пророчі слова: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить, – лжа оце». Немов про сьогоднішню війну із загарбницькою путінською Росією говорить Пророк словами: «Одцурається брат брата, І дитини мати», і вже зовсім по-іншому сприймаємо Шевченковий заклик: «Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо вам буде!».
Навіть сьогодні, коли пройшло більше двісті років від народження Великого Генія, поезія залишається актуальною, повчальною – деякі вірші стали пророчими. Бо Шевченків «Кобзар» – це Біблія українського народу, це книга, якій судилося бути безсмертною. У цій книзі переплелися доля селянки-кріпачки з долею всієї України, боротьба гайдамаків та козаків з боротьбою народу за щастя і волю. Вірші, які ми читаємо сьогодні, пісні, які звучать сьогодні, вже два століття виконує український народ. А скільки ще співатиме – залежить від нас із вами. Адже нам творити долю української пісні, української мови, українського народу. Шануймо їх, любімо їх, борімося за наш народ, за нашу мову, як любив, боровся і заповідав нам наш Великий Кобзар.