Шаррумкен зберіг стару номову структуру та посаду енсі, але з незалежних правителів вони перетворилися на підлеглих йому чиновників. Спираючись на постійне військо, розселене навколо столиці та оплачуване з рук самого царя, та ополчення, Шаррумкен розпустив старі дружини вояків, що отримували за службу земельні наділи. За наказом царя розбудовувалася іригаційна система і було проведено багато нових каналів. Було уніфіковано системи мір та вагів. Цар приділяв увагу дорогам та водним шляхам.
Шаррумкен шанобливо ставився до культів аккадських та шумерських богів, особливо до Аби, покровителя міста Аккада, та головного шумерського божества — Енліля Ніппурського, а наприклад свою дочку Енхедуанну він зробив жрицею храму бога Нанни в Урі. Але схоже, що, незважаючи на багаті дари та увагу з боку Шаррумкена, його стосунки з жрецтвом були досить прохолодними. Храми в Межиріччі були стрижнем, навколо якого гуртувалася громада певного міста, тож, зміцнюючи свою владу, Шаррумкен та його нащадки підкорили храми та жерців собі, узявши контроль над храмовим господарством та перетворивши жерців фактично на державних чиновників. Також Саргоніди і перш за все сам засновник династії рішуче порвали зі старою традицією у своїй титулатурі, звичаях, смаках. В мистецтві місце надлюдського і тому безликого божества або ж жерця, що стоїть перед ним, займає образ сильної особистості, зразком якої був сам Шаррумкен. В літературі центральне місце на противагу міфам посідає героїчний епос.