Завдяки досягненням молекулярної біології, молекулярної генетики, вірусологи показано, що молекулярна еволюція живого ґрунтується на таких основних положеннях:
■ основа всіх еволюційних процесів – зміна структури й функцій геному;
■ еволюція генома від бактерій до високоорганізованих рослин і тварин супроводжується збільшенням генома;
■ нові гени виникають як результат існуючих;
■ мутаційний процес у всіх ДНК (незалежно від біологічних видів) відбувається за спільними закономірностями;
■ більшість генних мутацій не впливає на адаптацію організмів (принцип нейтральної еволюції);
■ основним рушієм бактеріальної еволюції є горизонтальне перенесення генів;
■ віруси, в еволюційному аспекті, є найпотужнішим чинником відбору у природі і потужним чинником спадкового поліморфізму.
Завдяки досягненням екології, біогеографії встановлено, що:
1) на кожному рівні організації живого є свої чинники еволюції;
2) усі екологічні чинники, якщо вони діють з постійною інтенсивністю або остання періодично змінюється, є водночас чинниками еволюції;
3) стосовно популяції як одиниці еволюції розрізняють внутрішньовидові (міграції, хвилі життя) та міжвидові (симбіоз, конкуренція, виїдання та ін.) еволюційні чинники;
4) темпи еволюції та час існування даного виду не залежать від частоти зміни поколінь;
5) на межах геологічних періодів та епох відбуваються різкі зміни видового складу біосфери;
6) середовищем еволюції є біогеоценози; основною причиною вимирання певних груп організмів є розпад біогеоценозів, до складу яких вони входять;
7) усі живі системи можуть існувати лише у стабільних умовах доти, доки ступінь зміни цих умов не перевищить їхню здатність до підтримання гомеостазу (еволюційна гіпотеза перерваної рівноваги);
8) жодний вид не може бути повністю пристосованим до будь-якого окремого чинника довкілля, а адаптований до сукупності умов (гіпотеза еволюційного компромісу).