У Йосипа, у тесляра, Марія в наймичках росла. Виросла, як квітка. Старий ставився до неї, як до дитини, милувався нею. А вона то вовну пряде, то козу з козенятком пасе, то в гаю, як у раю, гуляє. Якось прийшов до них гість із Назарета. Був він у білому хітоні, «мов намальований сіяв». Марія принесла вечерю, сама ж не їла, лише дивилася на дивного гостя, слухала його розмову, що падала на серце. Дівчина з глеком пішла по воду до криниці, а гість за нею…
Після того як гість пішов, Марія змінилася, змарніла. Йосип на неї подивився і запропонував обвінчатися, а то можуть її на вулиці вбити. Пішла Марія під вінець, так і не діждавшись свого апостола. Люди говорили, що в місті Тіверіаді розіп'яли якогось провозвістителя месії. Марія зрозуміла, що то і є той дивний гість.
Сидять вони в хатині невеселі, Йосип майструє колиску, а Марія шиє сорочечки. Аж тут указ від кесаря — йти на ревізію у город Віфлеєм. Пішли вони з Йосипом. У дорозі Марія народила Сина. Пастухи, що проходили мимо, взяли її з дитиною у свій вертеп.
В Юдеї заговорили, що збулися пророчества Ієремії та Ісаії, — народився месія. Аж тут прийшов наказ від царя Ірода, і легіон з Єрусалима став винищувати всіх хлопчиків-немовлят. Убогі пастухи допомогли Марії втекти в Єгипет.
Йосип і Марія з сином жили в очеретяній хатинці, працювали. Коли не стало царя Ірода, повернулися на батьківщину, але там усе було зруйноване. Родину Марії прихистила стара вдова Єлизавета, далека родичка, що жила в Назареті. Син Марії ріс разом з Івасем, сином удови. Разом гралися, разом ходили до школи. Одного разу Йосип і Марія пішли на ярмарок у Єрусалим. Кинулися, а дитини немає. Знайшли його аж у храмі, де він сидів між рабинами і научав, "як у світі жить, людей любить". Радіє Марія — вона вже бачить самого Бога на землі.
Виріс син і пішов зі словом поміж людьми. А Марія все покинула — й за ним, аж поки не дійшла до Голгофи. Син «поніс лукавим правди слово! Не вняли слову! Розп'яли!» Залишилася Марія сама, бо не стало вже нікого з рідні. Не стало й учнів Сина — сховалися, потім розійшлися.
Марія, коли біля неї зібралися посумувати учні Сина, підтримала їхній дух «своїм святим огненним словом». І розійшлися мужі по світу, і понесли слова любові й правди. Мати ж, сумуючи, померла під тином від голоду. І тільки потім її ченці возвеличили, як Царицю. А вона «мов золото в тому горнилі, В людській душі возобновилась, В душі скорбящій і убогій»