Осінь, чи це ти стукаєш у вікно? Чи ти розмальовуєш своїми неповторними яскравими барвами? Жовто-руде листя помалу опадає золотим дощем, а стиглі плоди заполонили гілки дерев. Холодний, поривчастий вітер відносить ген-ген за небокрай останні відголоски літнього тепла, а дощі окроплюють землю перед тривалою зимівлею. Хмари швидко пливуть по небу, потривожені виттям північного вітру. Можливо, наступного разу вони принесуть з собою перший сніг. Сонце вже стомилося і не підіймається в небесну синяву так високо, як раніше. Натомість, воно поспішає чимдуж сховатися за горизонт. Осінь, ти щедра та дбайлива, добра та справедлива. Ти прекрасна та неповторна, тиха та стрімка.