Першого березня до нас приходить довгоочікувана весна, якій просто неможливо не радіти. Кожен із нас зустрічає її з надією та теплом у серці. Але наші предки надавали цьому дню набагато більше значення ніж ми. Ще з язичницьких часів перший день весни був справжнім святом, а образ весни, як юної прекрасної дівчини залишився у свідомості людей і до сьогодні.
У той час, коли зима символізувала смерть, сон, ніч, весна була символом пробудження, світла і життя. Тож наші предки вірили, що у цей день душі померлих родичів виходять у наш світ та святкують разом з нами цю радісну подію.
Прогнавши зиму, наші предки починали кликати, гукати, заклинати, закликати весну. Не в змозі пояснити закономірності зміни пір року, вони боялися, що зима може залишитися назавжди. Для того, щоб унеможливити це, прикликали весну різними магічними діями та формулами — обрядами, жертвоприношеннями, молитвами (піснями-заклинаннями).
З цього випливає, що весна в уяві давніх вважалася живою істотою, і до неї відповідним чином слід звертатися.Обряд зустрічі весни був пов’язаним із різними анімістичними уявленнями та культами: культом сонця, культом предків, культом живої природи, рослинності, культом землі, вогню, інших явищ і сил природи, певних ідолів.