Першим відомим науці законодавчим актом, що ознаменував початок закріпачення селянства, було рішення шляхетського сейму Галицької землі 1435 р , за яким селянин мав право піти від свого пана лише на Різдво, давши солідну на той час суму грошей, а також велику кількість продуктів харчування. Але феодальна верхівка Польщі й Литви протидіяла і таким надзвичайно обмеженим виходам Польський король і великий князь литовський Казимир IV грамотою від 1447 р закріпив частину селянства за феодалами навічно. Наступні державні акти Польського королівства і Великого князівства Литовського ще дужче прив'язали селян до їхніх панів. Закріпачення селянства завершилося.