Вчителі та батьки часто кажуть, що підлітковий вік — найважливіший ужитті людини; якраз у цей час формується характер особистості. Мабуть, краще за чимале коло різних науковців та психологів почував це серцем учитель за фахом, письменник за покликанням Спиридон Черкасенко, що написав оповідання "Маленький горбань".
Автор знайомить читача зі своїм героєм на самому початку твору. Здається, нічим не виділяється Павлик з хлопчачого гурту: так само захоплено блищать очі малого, коли він дивиться на веселу гру дітей у м'яча. З першого погляду видно лише, що діда і онука об'єднує велика дружба: вони разом дивляться на гру, спілкуються, "обом сіяють обличчя од великої втіхи"...
Та погляд уважних очей автора переносить нашу увагу на постать Павлуші: "гострі коліна", "великий горб"...
Очима мудрого діда Антипа ми дивимось разом з письменником на хлопчика, в його "променисті, розумні очі", "що одсвічували далеким тихим смутком".
Всі, хто спілкується з Павликом, а це, в основному, дівчата, помічають "його журні сині очі, люблять слухати його "поважну, навчаючу мову", а на його каліцтва не зважають, навіть окремі групки сперечаються одна з одною, до кого піде гратися Павлик.
Любили дівчатка слухати казочки хлопчика, а знав їх Павлуша багато. Крім діда, вихованням хлопчика займалася і матуся, така ж добра, сердечна жінка, як і дід Антип. Після тяжкої праці на пана мати працювала і по домашньому господарству, але не забувала приголубити, заспівати, розказати казочку своєму хлопчикові. Та пісеньки Павлуша не любив, бо серце йому краялося від смутку маминих пісень. Поки мати розповідала казочку, Павлуша й сам фантазував, а потім у снах ці фантазії продовжували своє життя. Письменник таким чином розкриває нам мрійливий, творчий характер хлопчика.