Маленьке зернятко лежало на землі і грілося на сонці. «Яке гарне сонце» - думало зернятко. «Скільки приємного тепла від нього виходить. А навіщо я тут лежу? Чому? »І зернятко стало згадувати. Перше що воно згадало це те, що воно не завжди було кругле. «Точно-точно, адже у мене збоку була гілочка на якій я висіло». І воно стало дивитися туди, де у нього була гілочка, і раптом з цього місця став прокльовується паросток, і він ставав все довше і довше, і йшов в землю. «А де ж листочки? Адже ще були листики ... »І раптом з іншого боку зернятка розкрилася пара маленьких листочків і вони спрямувалися вгору, розпускаючись. «Ого, але ж я вже не зернятко, я адже паросток», - сказав паросток і став тягнутися до сонця. По дорозі він згадав, що у нього була не одна гілочка; і в тих місцях де вони у нього були раніше, виросли нові пагони. «І листя, листя! У мене ж було багато листя! "І він покрився величезним числом листя. «Ну, от. Я виявляється дерево », - вигукнув дерево, і від радості зацвіло квітами. «Як же мені хочеться поділитися своїм відкриттям з іншими зернятками, але як же це зробити?" І раптом на місці квітів стали утворюватися насіння, такі ж - як воно саме колись. «Ось це так!» - Здивовано змахнув дерево гілками і по полю розлетілися на всі боки тисячі маленьких зерняток.