Зовнішність Тараса Шевченка, як і кожної людини, змінювалась впродовж життя. Ці зміни були зумовлені не лише природним плином часу, а й моральним самопочуттям і станом здоров’я Великого Кобзаря. Їх можна простежити на підставі комплексного аналізу різних за характером джерел.
Найраніший із відомих нам автопортретів Т. Шевченка датується початком 1840 року. Минав другий рік після головної події в житті Тараса – звільнення від кріпацтва. “Живу, учусь, нікому не кланяюсь, нікого не боюсь, окреме бога – велике щастя бути вольним чоловіком, робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить,” – писав Тарас в листі до брата Микити за кілька місяців до створення автопортрета. Зовсім недавно молодий художник і автор поезій, збірка яких через кілька місяців вперше побачить світ, тяжко нездужав. Однак п’янке відчуття свободи, яке не полишало Тараса, пересилило недугу, позначившись на його емоційному стані: з автопортрета, написаного олійними фарбами, до нас звернене привабливе обличчя молодої людини з опуклим чолом, чітко окресленим носом,
спинка якого має пряму форму, трохи загостреними вилицями і глибоко запалими після хвороби очима, що випромінювали нестримну жагу життя і натхнення.