ак, у вірші «За сонцем хмаронька пливе…» Т. Шевченко поетично змалював захід сонця. Хмаринка, море неначе оживають і сприймаються, як живі люди. Такий прийом називається персоніфікацією, і автор доцільно використовує його, створюючи дивовижну картину природи:
За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає
І сонце спатоньки зове
У синє море…
Зміну дня і ночі змальовано як боротьбу добрих і злих сил, і тому звичайне природне явище сприймається, як казкове.
Як відомо, увечері завжди з’являється туман, який у вірші Т. Шевченка уособлює собою злу й ворожу силу. Таке споглядання викликає у ліричного героя печаль. Хоча насправді сумні думки поета викликані проблемами життя, від яких не може відволікти навіть краса природи.
В іншому вірші, «Садок вишневий коло хати», поет зображає типову картину. Теплий весняний вечір, цвітуть вишневі садки, гудуть хрущі, сім’я зібралася вдома на пізню вечерю після важкого трудового дня. Втомлена мати заснула, присипляючи маленьких дітей. І не спить лише соловейко, даруючи всьому живому свою пісню.
Неначебто ідилічна картинка. Та плугатарі, що йдуть з плугами, втомлена мати, дівчата, що йдуть з поля, нагадують про реальне життя, яке насправді не таке красиве.
У віршах, присвячених природі, Т. Шевченко виступає як тонкий лірик і людина, що любить свій рідний край.