Осіннього вечора я поверталась додому з танцювального гуртка. За рогом, останньої до мого будинку, багатоповерхівки побачила знайому куртку. Така була у мого молодшого брата і я була впевнена, що це саме він. Все б нічого, з друзями, але одне мене не на жарт налякало. У руці запримітила цигарку. Підійшла, перепросила у хлопчаків, що стояли поруч і повела додому. Дорогою стала морально накручувати себе, уявляти, що подумають батьки.
- Артеме, ти палиш?
- Ти ж бачила
- Давно?
- Близько року.
- Тобі тільки 15! Прошу, не губи себе! Паління жахливо псує здоров'я.
- Та що мені буде, - насмішкувато відговорювався малий
- Тобі можливо і нічого, але твої легені стануть чорними, печінка перестане правильно працювати, а у майбутньому, скоріше за все, твої діти народяться не дуже здоровими.
- Ти натякаєш, що оце все правда?
- Абсолютно. Приміром, пам'ятаєш дядька Івана? Так він помер саме через паління. Почав з класу четвертого, а потім алкоголь у додачу, так і скінчив життя у неповних 48.
- Та Бог з тобою, сплюнь. Я не натсільки не розсудливий, сам знаю, що можна, а що ні.
- Думаю, ти візьмеш для себе щось із цих слів.
- Кать, тільки мамі не розповідай, бо отримаю добряче.
З того дня підліток Артем зупинив свою згубну звичку, а натомість почав займатись спортом, до чого й друзів залучив.