Боже, як багато у світі краси!
Скільки глибоких почуттів, без сумніву, принесли моєму серцю рідні простори.
Летять срібні струни павутини, ще чіткіше підкреслюючи синяву неба та безмежність степової далечини, видзвонюють у височині, підбиваючись ближче до сонця. Порізаний балками та байраками степ, здавалося, починав дрімати, притомившись за літо, і рівна дорога, настручена до моря, краяла його навпіл.