Буковинські гуцули, приблизно 100 тис. осіб, займають у Карпатах 3 тис. кв. км. території. Це ті самі українці, що живуть у Галичині й на Закарпатті, з єдиною різницею релігійного характеру: буковинські гуцули православні. У зв’язку з особливим соціально-економічним становищем мешканців Гуцульщини, загостренням на той час суперечностей між ними та місцевою владою, вимогами поміщиків у 1843 р. розгорілося повстання, назване істориками «гуцульським бунтом». Його провідником був гуцул Лук’ян Кобилиця. Він народився на початку ХІХ ст. у с. Пловка біля містечка Селєтина, повіту Сторонець-Путилів. Щоб заспокоїти буковинських гуцулів, уряд видав 11 травня 1844 р. декрет, згідно з яким вони звільнилися від панщини, але за панами залишалися всі інші привілеї: складати умови з гуцулами і вимагати виплати за випас худоби на панських полонинах. Проте, невдоволення гуцулів не припинялося. Вони вирішили направити Лук’яна Кобилицю до цісаря до Відня з відповідним листом, в якому висловлювали свої кривди. Точно невідомо, чи бував Кобилиця у самого цісаря, але відомо, що він повернувся з Відня 1846 р. і привіз «великий папір, записаний величезними червоними буквами» і повісив його на стіні у своїй хаті. Лук’ян Кобилиця став справжнім провідником, до нього гуцули з’їжджалися з далеких гір за порадою та допомогою. Стривожене панство знову звернулося до уряду у Чернівцях і той засудив Кобилицю на кілька місяців в’язниці за «обман і агітацію». Він сидів у чернівецькій в’язниці з літа 1847 до травня 1848 рр. В 1848 р. було остаточно ліквідовано панщину на Буковині. На підставі проголошеної конституції відбулись у червні вибори до Державної Ради у Відні. На Буковині обрано вісім послів, між якими було п’ять українців. Від Вижницького повіту був обраний Лук’ян Кобилиця безпосередньо по виході із в’язниці. Хоч проти виборів Кобилиці було багато протестів, називаючи його бунтарем, але віденський парламент затвердив його одноголосно.