Силить лисиця зла на лузі
І думає про те про се
А думала вона п'ятьт днів
"Хтож мені зайця на вечерю принесе"
Ішов повз неї ведмідь бурий
І зиркнув на лисицю сю
Чому лисице ти стара
Піймати зайця не змогла?
А він повинен сам прийти
Ого, ото вже розлінилясь
Та де ж видано таке
Жо лисиця зайця з неба жде.
Ти ж здохнеш з голоду лисице
Ведмедю, ти не мели дурницю.
Не віриш ти у чудеса
Вадповіда лисаця йому та.
Але пройшло ще днів зо п'ять
І вже лисицю нам в землі видать.
Тож не лініться діти мої
Бо їжа з неба не впаде
І в рот сама не попаде.