Бій під Кру́тами — бій, що відбувся 16 (29) або 17 (30) січня 1918 року[1] біля залізничної станції Крути поблизу селища Крути та села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина. Одночасно з ним у Києві розпочалося третє більшовицьке повстання, яке змусило у вирішальний момент розвернути підкріплення, направлене на цей напрямок, на його придушення.
Бій під Крутами
Радянсько-українська війна
Схема бою, виконана сотником Сергієм Горячком
51°03′32″ пн. ш. 32°06′11″ сх. д.
Дата:
30 січня 1918 р.[1]
Місце:
Поблизу селища Крути, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія
Результат:
Тимчасове призупинення просування військ Радянської Росії
Сторони
Радянська Росія
Командувачі
Аверкій Гончаренко
Михайло Муравйов
Військові формування
Армія УНР
Перша українська юнкерська школа імені гетьмана Богдана Хмельницького
Перша сотня Студентського куреня Українських Січових Стрільців
Козаки села Хороше Озеро
Козаки села Кагарлик
загін сотника Твердовського
українська міліція села Пліски
бронепотяг-платформа Лощенка
бронепотяг полковника Алмазова
панцерники підполковника Самійленка з кулеметами і гарматою[2]
Червона гвардія
Загін петроградських червоногвардійців
Загін московських червоногвардійців
матроси Балтійського флоту
Військові сили
близько 1065
2 бронепотяги
панцерники
близько 3000
Втрати
Загинуло: 65-74
(з них 27 розстріляні опісля бою студенти)
Полонені: 7 студентів[3]
Загинуло: близько 300[4]
Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.
У бою під Крутами оборонці української державності виконали наказ командування і зупинили стрімкий наступ ворога. Українські частини організовано відійшли, руйнуючи за собою колії і мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресор мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.[5]
Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Берестейський мирний договір, який врятував молоду українську державність.[5]
Сучасників особливо вразило поховання 27 сильних в повному розквіті сил юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні в Києві біля Аскольдової Могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти».
Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. 2006 року на місці бою встановлено пам'ятник. З нагоди 80-ї річниці бою Монетний двір випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні.