Мова – це духовна скарбниця нації, її серце,
словом людина може передати найпотаємніше, свої мрії, бажання,
сподівання, надії… Але чи замислюємося ми над всією значущістю цієї
скарбниці, і тим, що саме по ній сприймають народ, його звичаї,
традиції? На мою думку, українська мова – відображення нашої
національної культури, адже вона пройшла крізь всі заборони разом із
народом, який, нажаль, тепер цурається її, показуючи неповагу, перед
усім до самого себе.
Прикладом того, що саме у слові культурна сила народу є те, що наша
мова мала складний шлях розвитку і численні заборони з приводу її
признання. Проте українці об’єднувалися і робили все, аби їхнє слово
вдосконалювалося та передавалося нащадкам з покоління в покоління. Саме
таким чином до нашого часу дійшли культура,досвід, мудрість, звичаї
пращурів, бо вони занесли до мовної скарбниці все те, чим маємо пишатися
зараз ми. Чи була б Україна відома, якби не мова, котрою писали свої
невмирущі твори найвизначніші письменники та поети, такі, як Шевченко,
Франко, Леся Українка, Котляревський. Я гадаю, що ні, адже саме по цих
людях знає Україну світ. Тож слово – криниця з якої ми черпаємо розумі
красу наших традицій, по яких можна побачити культуру нації.
Іншим прикладом того, що мова є відображенням народу є його
ставлення до рідного слова. Нажаль, у сучасні часи більшість людей, які
проживають на теренах України, спілкується таким – собі суржиком, тобто
змішують іноземні слова з українськими, або ж взагалі говорять
російською, бо державної мови цураються і вважають її не престижною.
Особисто я знаю тільки кількох осіб,котрі не зважають на ці нові
тенденції мовлення. Інші ж на запитання чому ти не розмовляєш рідною
мовою сміються в лице та кажуть, що це не модно. Я не схвалюю такого
ставлення, бо мова – це багатство, послане народу Богом і не можна
відмовлятися від неї, як роблять це люди в нашій країні. Це загрожує
занепаду і зміні слів, формованих в продовж віків. Олесь Гончар казав:
«Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може викликати поваги
до себе», і це дійсно так, адже люди, що не мають поваги до духовної
скарбниці свого народу, є духовно убогими. Я сподіваюся, що українці
зрозуміють це, бо мова – обличчя нації, її культури, тож якщо ми хочемо,
щоб Україну поважали інші, то маємо навчитися шанувати своє слово і
насамперед себе.
Отже, мова – це відображення нашої національної культури, бо вона
показала через що пройшов наш народ, вистояла всі заборони, як
переконливо свідчать про це наведені епізоди та приклад з власного
життя.