• «Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя».
• «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком».
• «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив».
• «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю».
• «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися».
• «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли».
• Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся».
• «У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в Спасівці».
• «Злодії, пси, чорти! Ви дідуся вбили, ви маму вбили, ви сестру забрали! Ось тобі, ось тобі! — Тепер Павлусь отямився. Він перший раз убив людину. Йому стало страшно, в очах потемніло, і він зомлів. Його взяв на руки Степан і став відтирати».
• «Хіба ж, тату, так її нещасну, залишимо без помочі?»
• «Дідусева наука стала йому в пригоді. «Ось це Великий Віз, а ця зоря над нами — то показує північ. Ну, навпроти неї мусить бути південь”».
• Недоля: «Як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде».
• «Хлопець за ці два дні освоївся зі степом і татар тепер не боявся. В нього ж була шабля й два пістолі,— то не те, як він тікав зі Спасівки. Тепер він уже між козаками бував у поході і бачив, як татар б’ється».
• «Продав ти мене, юдо, Бог тебе певно покарає. Вони мене завезуть в Крим, то, може, й сестру легше знайду».
• «Помагав татарам у всьому і вчився запопадливо татарської мови. Він був тямущий, і татари не могли надивуватись. Хлопець вдавав із себе до всього охочого, щирого і виконував усі роботи вправно».
• «Ні, не прийму! І моєї християнської не зречусь… Хоч і повісьте. Пощо мені опісля в смолі горіти».
• «Внизу, в челядній, вибили Павлуся так, що зі спини аж кров потекла. У хлопця бігли сльози з очей, аж покусав губи до крові, а ні раз не застогнав».
• «Допоможіть мені, Господи Спаси і свята Покрово, визволитися та козаком стати! Усі ці шаласи я з димом пущу і із землею зрівняю».
• «Готувався до втечі повільно і розумно. Він став обкрадати конюхів. В одного вкрав ножа, в другого — сумку та харчі, у третього — вуздечку. Усе те ховав уночі в дуплясте старе дерево. При цім був покірний, слухняний, усім служив охоче, так що ніхто його не запідозрював».
• «Павлусь уже мав досвід. Він знав, як зловити в ріці рибу, як застрелити з лук птицю, а ще знав, що таке Харциз і як його треба берегтись».
• «Він теж козацька дитина і не гірший від інших. Як гинути, то гинути. Він піде сміливо на смерть з козацькою піснею на устах… Та він ще вилає всіх татар і їхнього Магомета».
• «Я знаю, що в татар менше карають, коли бранець сам вернеться з доброї волі».
• «Тепер жилось йому дуже добре. Йому подарували волю, зробили те, чого забажав. Виходив, коли хотів, у місто, знайомився з ровесниками з багатих татарських родин, їздив на коні, стріляв з лук та рушниці. Був веселий, і за це його всі полюбили».
• Девлет-гірей: «Славна й лицарська кров пливе в цьому хлопцеві! Коли б його Аллах просвітив та до нашої правовірної віри привернув, придбав би собі іслам славного лицаря і оборонця». «Справді лицарський народ ті козаки».
• «Яке мені діло до нього! Добре, що живе, тепер хай і зараз здохне за ту кривду, яку нам заподіяв. Чорт їх бери усіх татар. Маму вбили, дідуся… нас замучили… Заждіть, чортові сини! Вернусь я ще сюди, може, і не раз, та не на посторонку, як невільник, а з козацтвом, як лицар! Заждіть, я ще вашого дідьчого хана за бороду скубну, не те що…»
• «Коли б татарин не хотів пустити їх на волю, тоді Павлусь уб’є сестру, татарина проколе ножем. Хай тоді повісять або кіньми розірвуть… все одно».
• «Нічого не бажаємо, лиш волі. Пусти нас… Нам тут добре, та за Україною нам сумно. Хочемо своїх побачити».
• «Ні, майна я не хочу, а лиш ось про що прошу: у Сулемана-ефенді живе невільник Остап Швидкий, українець, земляк мені. Звели його виучити і подаруй мені… Та він мені був рідним батьком, коли я уневолю попав. Він завивав мені рани, коли мене зрізали нагаями». • «У Павлуся потекли сльози з очей».